У 1874 р. група селян вирішила навчити грамоті своїх дітей, до цього часу освіченими в селі були лише священик та дяк. Під школу орендували хату селянина Мусія Касяна, за оренду приміщення забезпечували його паливом. Школа проіснувала до 1877 року, викладали паламар Григорій, Закону Божому навчав священик. За весь час існування школи закінчив її (трирічний курс) лише один учень — Юхим Корнійович Небрат.
Наступну школу відкрили за 14 років — у 1891 році. Церковно-приходська школа містила одну класну кімнату і кімнату учителя. У класі навчалося водночас три групи, 30-40 учнів але закінчили школу 10-12 дітей. Навчання було необов'язковим, проте суворим: били лінійкою, драли чуба. Школа проіснувала 20 років, її закінчили не більше 150 учнів. Платня учителя становила 65 крб. на рік. Серед випускників школи були:
Пилип Леонтійович Скоробагатько, закінчив Гоголівську двокласну, працював телеграфістом, згодом начальником станції «Дарниця»;
Лука Михайлович Компанець, працював сільським писарем, волосним суддею, після встановлення Радянської влади чотири роки був секретарем сільської ради;
Пелагея Федорівна Компанець, єдина дівчинка серед одинадцяти випускників творчого випуску.
З 1907 року розпочалося будівництво земської школи, будували майстри з Гоголева. Будівництво було покладено на селян, велося повільно, зза браку матеріалів згодом припинилось. Спорудження школи взяло на себе земство, присланий підрядник закінчив будівництво та виготовив шкільні меблі. Навчання почалося у 1910 р., через рік дві групи учнів навчало двоє вчителів. До школи щороку вступало 50-60 дітей, до четвертого класу доходило 10-12. Школа функціонувала до революції.
До 1917 р. освітою займалися відділи народної освіти. У перші пожовтневі роки та в роки громадянської війни учнів навчалося мало. До 1932 р. школа була чотирирічною, з 1933 р. — семирічною, у 1935–1936 роках почалася її реорганізація на десятирічну, її очолював Страшевський. У 1936–1939 рр., за клопотанням директора школи Д. Ю. Приходька, залізниця взяла школу під своє керівництво, учбовий заклад працював як Бобрик-Руднянська середня школа № 23 Південно-Західної залізниці. 1939 р. відбувся перший і останній випуск учнів 10-го класу (16 чоловік) цієї школи, приміщення школи не було розраховано на велику кількість учнів і школа знов стала семирічною. У 1940 р. шкільну садибу обсадили тополями, було посаджено фруктовий сад, почали добудовувати приміщення, щоб у 1941 р. відкрити восьмий клас. Але нацисти під час Німецько-радянської війни школу спалили. Будівництво нової школи розпочалося у 1944 році.
Із 1949 р. в закладі вели «Книгу обліку особового складу робітників школи». Першим у ній стоїть прізвище А. Я. Березюка, директора, вчителя фізики і математики. Книга обліку свідчить, що освітній заклад почав функціонувати 1943 р., а у 1945–1946 навчальному році школа відновила роботу в повному обсязі, хоча будівництво ще тривало. Учителювали Т. П. Дворак та М. А. Ясинська.
Згодом освітній заклад почали називати залізничною школою № 30 ст. Бобрик, хоча він знаходився в с. Рудня.
З 1944 р. в школі працювали її випускники 1939 р. О. Ф. Кудіна, Г. Г. Пономаренко. З часом до школи повернувся П. П. Кудін, учасник бойових дій, відзначений 16-ма нагородами.
У серпні 1957 р. директором освітнього закладу призначили вчителя історії А. Л. Шевченка.
З 1960 р. школа називається Руднянською восьмирічною. У той час на ст. Бобрик функціонував окремий навчальний заклад.
Руднянська загальноосітня школа І-ІІІ ступенів
1975 р. - зведено нове шкільне приміщення. Це була восьмирічна школа повного дня на 420 учнівських місць. Новобудову прийняв В. І. Нетреба.
В 1984 році школу реорганізовано в середню.
З 1976 по 2006 роки школу очолювали: Джулай В.П., Вербицький Є.С., Назаренко В.Г., Пилипенко М.Я.
З 2006 року школу очолює Компанець О.П.
Нині школа називається Руднянський ліцей Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.
